Я — розслідувач

Є така розхожа думка, що народ вже дозрів до радикальних змін, європейського спосібу життя, прозорості, гласності, велосипедом-на-роботу, будинок-без-паркану, вчасно сплачені податки тощо. А погана та відстала влада не поспіває за народними чаяннями та гальмує все це. Не пускає нас ні до Європи, ні до Америки ))). Є підстави сумніватись у цьому. Ба більше: мені здається, що саме зараз вище політичне керівництво України йде уперед, і досить швидко, а от люди (не всі, звичайно, але ж, але ж…) якраз не встигають. Чи не хочуть. Чи не цікаво. Я не знаю. Знаю, наприклад, таке: по кількості різних електронних сервісів та засобів впливу на владу Україна є №1 у світі. Одне «ProZorro» чого варте! А кадастрова карта? А Кабінет електронних сервісів Мін`юсту? Майже все в Україні, все, що відбувається у будь-якій сфері, абсолютно доступно та прозоро! От тільки чи багато людей цим… ні, навіть не користується, а хоча б цікавиться?! Та хоча б просто знають СВОЇ можливості впливати на ситуацію у країні? Чого чекають? Що Порошенко або його радники перевірять кожного з тисяч і тисяч депутатів місцевих рад, чи місцевих чиновників?
Основні корисні посилання Ви можете знайти на нашому сайті. Тут можна знайти майже все. Це погано? Це не #перемога хіба, не прорив? Давайте казати про це, друзі. Вам не подобається, що в вашому парку будують висотку? Ви сумніваєтеся в доцільності та кількості витрат бюджетних коштів на той чи інший проект? Ви вважаєте, що ласою земельною ділянкою заволодів родич мера? То приходьте на екологічну комісію Київради і скажіть про це там! Приходьте на земельну комісію, на містобудівну. Це зовсім нескладно, було б бажання. Скажу більше: це не те що «нескладно», це зовсім просто. Замовляєте заздалегідь перепустку — і, вуаля, ви в мерії на Хрещатику, 36. Правда, перед цим доведеться, звичайно, трохи попрацювати: зайти на сайт Київради, поцікавитися, які існують комісії, коли вони засідають, які питання плануються до обговорення. Проаналізувати структуру влади в Києві. Зв’язатися з депутатом. Замовити перепустку. Підготуватися до виступу. Прийти. І як багато «народу» користується такими можливостями? Вам здається, що це все фігня, і хочеться більшого, ось прям так, щоб … зателефонувати самому Президенту, або хоча б міністру, або, як мінімум, замміністра? Про можливість «зателефонувати Президенту» не знаю, не пробував. А ось мати у своїй телефонній книзі особисті телефони урядовців вищого рангу Києва (не всіх, звичайно, а й навіщо нам всі, а саме тих, хто нас цікавить), депутатів Київради і навіть Верховної Ради, — абсолютно реально. І, о диво! — їм можна телефонувати. Безпосередньо. І вони, ба! — беруть слухавку і відповідають. Вважаю, що при мінімальних рухах можна мати і телефон міністра. Ну або як мінімум замміністра ))). Ось тільки як часто «народ» робить вищезгадані рухи? Як часто ми пишемо запити, відправляємо звернення, листи, підписуємось під петиціями? Чи знаємо ми, що відправивши запит в «саму закриту і страшну структуру нашої держави», якою для багатьох є, ну, скажімо, ДУС, можна отримати, і отримати швидко, відповідь з підписом і печаткою конкретного чиновника? А як часто ми ходимо на пікети, мітинги та інші мирні форми тиску на владу, якщо в якомусь конкретному питанні дії цієї самої влади нас не влаштовують? «Це все до лампочки, чого туди ходити, за нас все давно вирішили, всі ці пікети нічого не дадуть, краще піти на шашлик»? Десь так, адже правда? Що ж, дійсно, «всі ці пікети» рідко що вирішують. Але чи не тому так відбувається, що ходять на них одиниці?! Але навіть незважаючи на це, — ВИРІШУЮТЬ. А було б менше апатії, байдужості і більше — інтересу, активності і бажання ЗНАТИ і ВОЛОДІТИ усіма тими інструментами і можливостями, які дала нам та сама влада, — хай під впливом і тиском західних партнерів і донорів, нехай, але таки дала, — ми змогли б вирішити і зробити набагато більше. У будь-якому випадку: ми вже опинилися в потужному потоці змін на всіх рівнях і фронтах, а потік, річку, як відомо, не можна повернути назад.

Ігор Кирикевич.